ГЕРОЙ ЯКОГО БРАКУЄ...

(До ювілею 80 –ти років від дня народження і 10 – ти років від дня смерті)

Минають фронди і жіронди,

минає славне і гучне.

Шукайте посмішку Джоконди,

вона ніколи не мине.

( Ліна Костенко)

Вона ніколи не мине, так як і слава про видатного митця XX ст. Миколу Бідняка - живописця з канадської української діаспори, графіка, художника-монументаліста, який створив сотні полотен. У 1964 році став членом Світової асоціації митців, що малюють вустами чи ногами.

Народився Микола Бідняк у місті Торонто (Канада) в 1930 році. Чотирирічним хлопчиною повернувся з батьками на Буковину, в село Ленківці. У 1940 році, з приходом радянської влади, сім’я подалася до Німеччини, аби уникнути Сибіру ( така доля спіткала значну частину цієї родини).

В1945 році на полі Микола підірвався на міні. Фатальний випадок відібрав у нього обидві руки і око, але не зміг відібрати Богом даного таланту. Юнак навчився малювати вустами. Тільки йому відомо, як важко давалися перші копії картин. Та може саме вони стали порятунком для М.Бідняка – не дали озлобитись на весь світ зболеній душі, збайдужіти через особисту трагедію. В1950 році його перші роботи відкрили шлях до мистецтва. Тут він здобув фахову освіту: закінчив Інститут технології і мистецтва в містечку Едмонтон та Онтарійський коледж мистецтва в Торонто. Вже студентом виявив себе як талановитий художник.

Все його життя – це низка випробувань: фізичних і духовних, які художник витримав мужньо, із суто лицарською відвагою і стоїцизмом.

З 1958 року Микола Бідняк професійно працював у галузі живопису, графіки та монументального мистецтва. Став членом Спілки образотворчих мистецтв (УСОМ), 1964-го – членом Всесвітньої Асоціації художників ( з центром у Ліхтенштейні), які малюють вустами та ногами. На той час ним уже було написано серію портретів видатних українців, створено численні полотна і ліногравюри, розписано також кілька українських церков. М.Бідняк здійснив з персональними виставками поїздки по багатьох країнах світу. Й лише Україна, омріяна Вітчизна, залишалася для нього за „залізною завісою”. Жив у Канаді, а оспівував Україну... Микола Бідняк повернувся в Україну. Його delirio in patria збулося. В його творчості дивовижним чином переплелися той український смуток, гідність предків, задума діброви, мелодія дитинства, які передаються з роду в рід, ховаються в глибинах підсвідомості. Він повернувся через півстоліття (1990), не сподіваючись, що його твори будуть сприйняті на Батьківщині як відкриття. 1991 року – перша персональна виставка у Львові, співпраця з Академією мистецтв, виставка в Тернополі. Виставка у Києві стала сенсацією (1994). Від 1992 року Микола Бідняк – член Національної Спілки художників України (Львівське відділення) та професор Львівської Академії мистецтв, лауреат Національної премії України ім.Т.Г.Шевченка (1995).

Пліч опліч, нога в ногу, з ним ступала його дружина Марія, завдяки якій Микола Бідняк як митець відкривається народу посмертно і до сьогодні. Перша і знакова зустріч, відомої співачки Марії та успішного художника Бідняка відбулася у 1990 році на концерті в Торонто. Марія була заміжньою, мала двох синів, жила у Львові. М. Бідняк був теж не вільний. Незвичайна доля водила по світам М. Бідняка, але серце тягнулося на Україну. Зустріч із співачкою Марією Майчик направила все його їство на землю батьків. Вони були створені для високих почуттів, для високої місії на землі і майже підсвідомо зробили рішучі кроки один до одного. Шість років щасливого подружнього життя у постійних подорожах зміцнили їхні відносини. Марія стала першопрохідцем на стезі визнання художника Миколи Бідняка в Україні…

«Я поставила собі за мету, повернути Миколу Бідняка Україні. Я знала, якою великою постаттю він був на чужині. Він був Передвісником нашої Незалежності», – пише вона в книзі. Національна свідомість, відповідальність за майбутнє знедоленого українського народу простежувалися через життєві принципи пані Марії. Вона стала не тільки останньою і справжньою музою Миколи Бідняка, а й продовжувачем його творчої місії. Тендітна і водночас горда постать Марії втілюється художником у самобутні картини. Народжується образ Чорнобильської Богоматері, в особі Марії створює знакову картину, передвісника Незалежної України, – «Ангел над Львовом».

Любов до Батьківщини, любов до мистецтва, до дітей, приводила його до Малої академії мистецтв. Згадую кожне свято Знань розпочиналось з присутністю Бідняка поруч з ним завжди була п. Марія в красивій тернопільській вишиванці. Він завжди з задоволенням проходив класами переглядаючи дитячі малюнки, з гордістю за мистецьке майбутне усміхався...

Під час фінансової кризи підтримав Наукову бібліотеку ім. В.Стефаника у Львові. А найголовніше – започаткував престижну стипендію для найбільш здібних студентів Академії мистецтв у Львові. Мав мрію створити фундацію для здібних студентів–інвалідів. Поспішав, аби встигнути...

«Бути українцем – це коштовне діло, – говорив Бідняк. – За приналежність до української нації приходилося платити кров’ю, виснажливим трудом, постійною боротьбою над собою…» Щоб писати картини, тримаючи пензель устами, треба мати надлюдське бажання жити і творити. Таланту тут замало, бо суспільство знає приклади загублених талантів, нерозкритих творчих судьб, обдарованих митців… І як би у 1994 році вони не одружилися, навряд чи було б увіковічене це унікальне ім’я на творчому олімпі України.

Вивчаючи творчість Бідняка, ще більше відчуваєш, що творчість – це сплеск емоцій, і коли вони переповнюють душу, бентежать життя і втілюються у витвір мистецтва… Через суб’єктивне сприйняття світу митець створює ідеали, які формують ідеали суспільства. Творчість М. Бідняка це підтверджує… Він уміє естетичними почуттями наситити свою палітру такими кольорами, які перетворюють буденне в розкіш мистецького твору. Саме такими він створив замріяні пейзажі, портрети, квіткові натюрморти, в яких милують око глечики, рушники, сповнені українського колориту.

Сакральна тема у творчості Миколи Бідняка – це особливий вияв емоційно-естетичних аспектів у духовності за допомогою пензля. У доробку майстра він – досить потужний, розкрився для нього масштабно, у широкому охопленні візантійської культури, і водночас – у рамках певного українського іконного мистецтва. Ще в часи духовної напруги 60-х М.Бідняк, як ніхто з інших майстрів, котрі розмальовували церкви в діаспорі, глибоко пройнявся дисидентським рухом в Україні, співпереживаючи зі своїм повірником, видатним поетом-політв’язнем Василем Стусом. Все це впливало на рішення образів, що наділялися глибокою емоційністю, нерідко невимовною скорботою, позначаючись на пластичній мові підкресленою живописністю.

Дивна рiч, Миколу Бiдняка добре знала свiтова громадськiсть. Про нього писали в численнiй зарубiжнiй пресi, знiмали фiльми, лише для України вiн залишався невiдомим. А поза тим, творчiсть його дуже нацiональна. Все своє життя митець наголошував: "Бути українцем – це коштовне дiло. За приналежнiсть до української нацiї доводиться весь час платити кров’ю та посиленим трудом. Я гордий, що звуся українцем!” І ще: "Асиміляція розв’язала б усі проблеми. Та я був і залишаюся лише Миколою. І лише Бідняком”.

28 лютого 2000 року на 70- му році життя згасає життєва свічка Миколи Бідняка. Минуло життя ще однієї людини, звершились подвиги, яких вже ніхто інший не повторить, помилково було б думати , що Бідняк був наділений тільки талантом від Бога, адже багато мисстецтвознавців увінчують його як «Митець від Бога», будучи обмеженим фізично, він важко працював над собою, тільки велика не й невтомна праця виховала таку особистість, яка не зупинялась ні перед чим.

За тиждень до цього страшного дня , коли Україна втратила свого вірного сина, митцеві встигли вручити державну нагороду – орден князя Ярослава Мудрого V ступеня.

Історія України ХХ століття сповнена багатьох зруйнованих долей, коли період репресій викликав хвилю еміграції. Проте вірні сини Українського народу плекали її незалежність далеко за її межами. Імена цих раритетних особистостей ще тільки відроджуються в українському суспільстві, будуючи по цеглині дорогоцінний Храм вдячності… Ім’я Миколи Бідняка, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка (1995), володаря ордена Ярослава Мудрого V ступеня (2000), вірного сина українського народу одне з перших.

В його творах перемагає колорир свободи, сонця, радості… Микола Бідняк стверджує своїм життям, своєю творчістю гімн хвали незалежній Україні. Невиліковна хвороба забрала життя великого митця, істинного героя українського народу. Він любив життя, мріяв бачити Україну вільною, визначеною у світовому рівні і незалежною.

Працюючи по 16-18 годин на день, малюючи неймовірні речі у повен зріст, Микола Бідняк створив понад 3,5 тисячі робіт. «Для України він – явище незвичайне, об’ємне і масштабне, - каже професор Львівської національної академії мистецтв, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка Володимир Овсійчук. – Жив інтересами нашої історії, емоціями. Його весь час хвилював неспокій. Йому треба було пережити трагедію фізичну, аби здобути моральну перемогу».

Микола Бідняк зробив для України більше, аніж вона для нього – митець, неодноразово повторюючи, що хотів би бути сином своєї Батьківщини, так і не дочекався його прийняття навіть у почесні громадяни України…

Я не знав жодної геніальної людини, якій би не доводилося платити - фізичною недугою або духовною травмою - за те, чим нагородили його боги.

(Макс Бірбом)